Питання пов’язані з трудовими спорами, звільнення під час мобілізації, несення служби

8 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року N 1275-VII (далі – Закон).

Найважливішими положеннями Закону є поширення гарантій зі збереження робочого місця та посади за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації починаючи з 18 березня 2014 року, та встановлення, що компенсація середнього заробітку мобілізованим працівникам здійснюватиметься за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону, дію ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП), якою передбачено гарантії щодо збереження робочого місця та посади для мобілізованих працівників, поширено починаючи з 18 березня 2014 року.

Наразі, з поширенням Законом гарантій щодо збереження робочого місця та посади на період починаючи з 18 березня 2014 року, мобілізовані працівники, які були звільнені з цієї дати по 1 квітня 2014 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, підлягають поновленню на роботі. Таким працівникам як передбачена законодавством гарантія виплачується середній заробіток, починаючи з дати початку проходження військової служби.

Середній заробіток, виплачуваний мобілізованому працівнику, компенсується за рахунок Державного бюджету України (роботодавці самостійно виплачують мобілізованим працівникам середній заробіток, а потім ці кошти можна буде компенсувати із бюджету).

Крім того, Законом внесені зміни до підстав припинення трудових відносин, а саме до ч. 3 п. 1 ст. 36 КЗпП – у разі призову працівника на військову службу. Відтепер підставою припинення трудових відносин є «3) призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року». Таким чином, трудові відносини з мобілізованими працівниками можуть бути припинені після спливу одного року з дати мобілізації працівника.

Додатково:

Щодо поранених, які потребують лікування, безвісно відсутні.

Кодекс законів про працю.

Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків

На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України“Про військовий обов’язок і військову службу” і “Про альтернативну (невійськову) службу”,“Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

 

Відповідно до статей 10 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідні пільги отримують також особи, на яких поширюється чинність зазначеного Закону, до яких відносяться, зокрема:

  • сім’ї військовослужбовців, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків), а також внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби;