Як говорити з дитиною про війну

Виходжу на дитячий майданчик разом з чотирирічною донечкою, а там діти усіх вікових категорій та всіх соціальних статусів (місцеві і біженці зі сходу) грають в АТО. Набудували з піску укриттів, цегла – то танки, а дрібними камінцями стріляє «Град». Скільки поколінь дітей грали у війну, навіть ті, хто не бачив її на власні очі, зберегли генетичну пам’ять батьків і дідів. Х то б міг подумати, що наші діти будуть грати у «нашу війну» і програвати не чужий, а свій власний страх… У нас в країні відбуваються процеси, у яких задіяно все суспільство, і діти не виняток. В результаті одні діти грають в АТО, інші гірше сплять, частіше плачуть, вередують. Є діти, які вижили під час обстрілів, втратили батьків, є ті, які бояться перед телевізором. Як би не намагалися співвітчизники відгородити своїх дітей від подій, що відбуваються в країні, діти все одно транслюють те, що думають та відчувають їх батьки. І переймаються тим такою ж мірою, або навіть більше. Якщо не обговорювати з дітьми те, що відбувається, напруга все одно присутня, і вона зчитується дітьми. Дитина все відчуває і буде тривожитися. Батькам слід пояснити дітям, що відбувається, інакше ситуація може вийти з-під контролю. При цьому малюкам від 2 до 6 років не так важлива суть пояснень, для них важливіше відчувати підтримку, розуміти, що зміна у поведінці батьків не має особисто до дитини ніякого відношення. Для мама і тат дітей старшого віку події в країні – привід пояснити, як влаштоване суспільство. Однак краще торкатися саме суспільних аспектів, а не політичних. І орієнтуватися на позитивне вирішення конфлікту: війна не може тривати вічно, рано чи пізно вона закінчиться, і все буде краще.

І знову не можна розслаблятися

Перебування майже рік (на момент виходу журналу) в стані дуже сильного стресу і непередбачуваності призвело до формування різноманітних допінг-стратегій (те, що робить людина, щоб справитись зі стресом). В одних людей це може бути агресія і активність, в інших – депресія і тривога, у третіх – ейфорія. Покоління 40-50-річних має досвід подолання тяжких часів у 1990-х (вижили й розмножились), у покоління наших батьків спрацьовує модель «Тоді обманули – і тепер обмануть», ще старше покоління має досвід виживання підчас голодомору і Другої світової війни. Найгірше молодим – у них немає досвіду подолання таких ситуацій, коли руйнується звичний світ і немає готових відповідей, які допомагають прилаштуватися до ситуації. Кожна хвиля мобілізації посилює жіночу і дитячу тривожність. Діти, батьки яких воюють (на будь-якій зі сторін) почуваються беззахисними, оскільки татко в небезпеці і його немає поруч. Материнськ тривога посилює дитячу. Жінки ледь-ледь почали позбавлятися від «самостійності», від чоловічих ролей, які вимушено взяли на себе наші бабусі, коли чоловіки перебували на війні. І ось знову неможна розслаблятися, знову не час бути ніжною і турботливою. Все це впливає на дітей, які, не доотримавши материнського піклування, модуть вирости з неефективними життєвими сценаріями і без необхідних ресурсів.

Про позицію дитини

У людей навіть в межах однієї сім’ї можуть бути різні точки зору на ситуацію в країні, хоча в більшості випадків загроза війни і мобілізації згуртували сім’ї. Але якої б направленості не була точка зору дорослих, дитина в будь-якому випадку демонструватиме той погляд, якого дотримуються її батьки. Це не означає, що у дитини така ж усвідомлена позиція, як і в дорослих членів родини. У дітей ще не сформована своя думка, вони копіюють думку батьків. Якщо ж позиції батьків розділились, то дитина прийме точку зору того з них, з ким сильніший емоційний зв’язок. В більш дорослому підлітковому віці дитина може зайняти протилежну позицію в якості протистояння чи сформувати уже свою власну. В школі педагогам також слід бути дуже толерантними до того, що демонструють діти. І навіть якщо вчитель відкрито не виявляє свого ставлення до дитини, чиї батьки мають протилежні політичні погляди, то приховано це все одно відчувається. В будь-якій ситуації, особливо в такій, в якій сьогодні опинилась наша країна, важливо залишатися людяним і своїм прикладом виховувати цю людяність в дітях.

Рятівна гра

Якщо діти, які не були у гарячій точці, грають в АТО, то це сигнал, що їх тривожить ситуація. У дітей є прекрасна рятівна стратегія від страху – гра. В грі не страшно. Для дитини це спосіб справитись з тривогою і відреагувати стрес. І добре, якщо у дитини цей спосіб є. значно не безпечнішою є ситуація, коли діти, маючи протилежні думки, конфліктують один з одним. Навіть дорослим складно почути один одного, стримати емоції, якщо зненацька виявляється, що колега, друг чи родич – притримується протилежної думки. Це сталося в багатьох сім’ях, адже родичі і друзі є майже у кожного і в Росії і в східних областях України. Тут може допомогти розуміння, що ненависть одномоментна, але вона перекреслює стосунки людей один з одним.
Слід бути толерантним до того, що діти демонструють у грі. Наприклад, вони можуть воювати як за, так і проти так званих сепаратистів та зелених чоловічків. Це вже було раніше: в час Великої Вітчизняної діти грали у війну з фашистами, а до того були війнушки з Чапаєвим та білогвардійцями. Діти просто вносять в свою гру актуальні умови. Дуже важливо в ситуації, що склалася, залишатися толерантними і вчити цьому дітей. Хоча, спостерігаючи, як місцеві діти грають з дітьми-біженцями, я розумію, що це нам слід у них повчитися. Діти, особливо молодшого віку, легко приймають у гру всіх, хто хоче грати, і легко міняються ролями: спочатку я солдат, а ти сепаратист/терорист/руський/бойовик – потім навпаки. Вони легко вживаються в різні ролі. Так мудро й так безпечно програти ситуацію, перебуваючи у різних ролях, — що може бути більш зцілюючим для зраненої свідомості?

Про доросле

Люди, які приймають біженців, часто вважають, що ті повинні бути за це вдячні, і дуже ображаються і озлоблюються, коли у відповідь чують претензії та все ті ж настрої проти України. Тут необхідне розуміння, що ми можемо просто допомагати, не вимагаючи при цьому від людини, щоб вона міняла свої погляди та переконання. Стражденний рівною мірою потрібен даючому, як і даючий – стражденному. В будь-якій ситуації, а особливо у тій, у якій сьогодні опинилася Україна, важливо залишатися людяними, і власним прикладом виховувати цю людяність в дітях. Важливо пояснювати їм, що це протистояння – політика і вміле маніпулювання масами. Звісно, нелегко допомагати дітям, чиї тата воюють проти наших чоловіків і батьків, але в цьому і є сенс милосердя. Мені знадобилось немало часу та роздумів, щоб переступити через гординю, упередження, гнів і все ж-таки допомагати дітям-біженцям. Це було складно – люди хочуть продуктів, одягу, грошей і сприймають вкрай вороже пропозицію про надання психологічної допомоги. Але через кілька місяців посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) дається взнаки, і вони вже самі шукають та приймають психологічну підтримку. Так, частіше з позиції, що їм повинні її надати і без вдячності, але саме безкорислива допомога може закласти в них зернятко хороших змін.

Нормальна реакція на ненормальну ситуацію

Для трьох-чотирирічної дитини важливо лише те, що буде з нею, з мамою і татом. Діти старшого віку запитують: «А там когось убивають? А кров є?». Їм я кажу, що смерть є завжди, незалежно від війни, тільки на війні її більше. Діти, з якими мені довелося працювати в ключі воєнного ПТСР, в точності копіюють поведінку своїх батьків: одні намагаються знайти укриття та будувати бункери, інші хочуть стати військовими як тато. Дівчатка, граючись в доньки-матері, проводжають «чоловіків» на війну і чекають новин «з фронту». Чи варто дітям дивитися новини? Чи варто їх дивитися взагалі? Якщо перегляду телевізора з дитино не уникнути, то обов’язково – з подальшим обговоренням. Навіть якщо не дивитися новини, не можна ні в якому випадку замовчувати те, що відбувається. Діти все одно залишаються очевидцями, спостерігачами. Якщо телевізор вимкнений, то є спілкування між батьками, між самими дітьми. І у зв’язку з воєнними подіями діти входять у стан травматичного реагування психіки і тіла. Оскільки дитяча психіка, безсумнівно, є уразливішою, наслідки психотравм у них виявляються інакше, ніж у дорослих. Але при цьому, як би не поводились діти, слід розуміти, що це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Якщо діти стали глядачами жахливих відео- і фотоматеріалів із закривавленими тілами чи реальних подій, їм знадобиться допомога психолога, оскільки побачене може перевести ситуацію із стресової у травматичну. Хоча діти по-різному сприймають одну і ту ж подію і по-різному реагують на стрес. По-перше це залежить від генетичної схильності; по-друге, від часу, коли було зазнано стресу; по-третє, від віку дитини.

Що робити батькам

Безумовно, до кожної дитини потрібен індивідуальний підхід і можна дати лише загальні рекомендації батькам, як поводитись з дітьми в атмосфері страху за життя. Що можна зробити, щоб допомогти своїй дитині подолати стреси чи адекватно на них реагувати? Дитині ви зможете допомогти своїм власним прикладом і вмінням справлятися з своїми переживаннями. Хочу нагадати, що чим менша дитина, тим більше її схильність переймати почуття.

Говоріть з дитиною про те, що з вами відбувається, пояснюйте причину свого стану, не нагружаючи при цьому своїми тривогами – вчіться володіти своїми почуттями. Не піддавайте дитину зайвому перегляду новин.

Слід пояснювати те, що відбувається розумно, «дитячою» мовою, враховуючи вік дитини. Найкраща тактика в розмовах з дітьми на актуальні теми – рівний тон, чесність, висвітлення ситуації з різних сторін. Не говоріть про те, що хтось хороший, а хтось – поганий.

Нехай діти грають у свої ігри. Але їх слід спрямовувати у напрямку пошуку примирення, а не ворожнечі. Не намагайтесь відмежувати дитину від всіх стресових ситуацій. Ваша задача як батьків – в іншому – випустити дитину в життя якомога стресостійкішою і розуміючою, де вона зможе знайти підтримку.

Якщо у дитини є потреба говорити про свої тривоги, переживання і побоювання, дайте їй можливість виговоритися. Не старайтесь відразу її запевнити, що все добре. Чим більше у неї буде можливостей проговорити свої переживання, тим легше їй буде переживати те, що відбувається.

Важливо максимально зберігати у дитини відчуття безпеки: дотримуйтесь звичної послідовності подій, розпорядок дня, по можливості, не повинен мінятися.

Проводьте більше часу з дитиною, цікавтесь її життям. Важливими є не стільки заняття якоюсь інтелектуальною діяльністю, скільки тілесний контакт. Вибирайте такий спосіб проведення часу з дитиною, коли ви фізично будете поруч. Це можуть бути будь-які фізичні ігри на взаємодію – все, що дає відчуття фізичної присутності. Частіше тримайте дитину за руку, кладіть руку їй на плечі або спину, обіймайтесь. Це дає відчуття безпеки і стабільності, чого дитині не вистачає.

Навчіть дітей доступним способам зняття надлишкового стресу. Для когось це буде фізична розрядка, спілкування з природою чи мистецтвом, для когось – розмови з близькими за духом людьми або насолода самотністю, медитація. Допоможіть дитині знайти свої індивідуальні способи позбавлення від надмірної емоційної напруги.

Існують і спеціальні способи негайної самодопомоги в стресовій ситуації: м’язова релаксація, дихальні вправи, викликання приємних зорових образів та ін.. Використовуйте методи арт-терапії. Найдоступніші з них – малювання та ліплення. Наприклад, дитина може намалювати щось, що її лякає, тривожить, а потім перетворити малюнок зі страшного на смішний. Якщо дитина не любить малювати, то можна виліпити фігурки із пластиліна чи глини. Взагалі, будь-які заняття на розвиток дрібної моторики, при яких відбувається стимуляція нервових закінчень пальців, є заспокоюючими. Іграшки у стилі «мілітарі» допустимі, вони були і будуть завжди, але пам’ятайте, що для дітей, які на власні очі бачили стріляючих військових і справжню зброю, такі іграшка може стати якорем у травматичному досвіді, тоді як танки і солдати з пластиліну легко перероблюються у щось інше і міняються в ході гри, що дає дитині відчуття надії і трансформації травмую чого досвіду.

А найцінніше, чим ви можете допомогти своїм дітям пережити нинішню ситуацію в Україні – це залишатися максимально спокійними та розсудливим самому і дозволити дітям відчувати всі ті емоції, що їх переповнюють. Відпочивайте всією сім’єю на вихідних – цінуйте те, що є зараз. Продовжуйте працювати, спілкуйтесь з друзями, підтримуйте інших людей та навчайтеся вирішувати проблеми залежно від їх надходження, не драматизуючи і не нагнітаючи паніку.

Війна рано чи пізно закінчиться і батькам слід потурбуватися про свою психологічну цілісність для майбутнього, для життя. Миру й любові всім нам!

Автор матеріалу: Анна Юріївна Яковенко

Добавить комментарий