Накопичення проблем

Що спричиняє накопичення проблем в нашому повсякденному житті? Зрозуміло, що відповідь не є такою вже й простою. Але одним з вирішальних факторів є дія підтримуючого циклу невирішення проблем. Як він працює? На початку ми стикаємося із складнощами, які не в змозі вирішити “з наскоку”. А саме: отримали відмову на кількох співбесідах, кілька разів не змогли пояснити близькій людині важливі речі, не організували вчасну підготовку до заліків/іспитів/звіту за проектом… і таке інше – варіантів багато. І тоді:

✔️ По-перше, активується негативна оцінка себе та своєї спроможності: “Я із цим не впораюся”, “Я не дам собі із цим ради”.
✔️ По-друге, ці думки викликають певний емоційний стан: зниження настрою, сум, розпач.
✔️ По-третє, ці емоції підштовхуюсь нас до розгубленості та певної поведінки: ми уникаємо думати про свої складнощі, не відчуваємо бажання та сил щось робити.
✔️ І нарешті, все призводить до того, що ми не робимо нічого, що може покращити ситуацію. Таким чином, проблеми тільки накопичуються. А коли ми бачимо, як їх стає дедалі більше, то доходимо висновку – сюрприз! – “Я з цим не впораюсь”. Все. Коло замкнулося і ми приречені ходити по ньому наче прив’язані.

Що ж із цим робити? Найпростіша порада, яку дають всі знайомі (чи бодай ми самі своїм знайомим 😀 – “Просто роби потрохи”, “Рухайся маленькими кроками”, “Роби прості речі”. Це поведінковий підхід. Ми просто не зважаємо на думки/очікування/прогнози. А замість того задаємо одне просте питання: “Що мені по силах зробити сьогодні (краще, прямо зараз), щоб вирішити моє питання?”. І в залежності від відповіді робимо одну просту дію. Потім зупиняємось, дивимось на результат. Так він малий, але ще вчора навіть його не було. І настрій вже трохи покращується.

Інший підхід лежить у більш прискипливому аналізі самої думки, що спровокувала дію циклу. І тут доречним є питання: “Так, я поки що із цим не впорався. Так у мене є купа складнощів. Але чи свідчить це про те, що я із цим не впораюсь? Де докази? Де докази “за”? Де докази “проти”?” А ще більш конструктивним буде зміна куту зору: замість того, щоб констатувати наявність _проблеми_, розглядати ситуацію, як цікаве _завдання_, що ставить нам життя. Тобто, замість “Я не знайду роботи” – “Як людині в таких складних обставинах знайти роботу?” І тоді сум та розпач поступаються місцем зацікавленості: “Що мені можна було б зробити, щоб це вирішити?

Не потрапляйте у пастки підтримуючих циклів та бережіть ваш #вільний_вибір.”